![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
kostkirnas's journalLog in Create a LiveJournal Account Learn more
| You are viewing kostkirnas's journal Log in Create a LiveJournal Account Learn more |
 | |
|
Сдаётся мне, что основная причина недоговоренностей по газу - это посредник. Об этом уже говорят и Путин и Медведев. А несколько дней назад "Росукренерго" подала в Стокгольмский суд, чтобы Украина выполняла свои обязательства - почти бесплатно прокачивать газ в Европу. Партии Регионов не важно, что Украина не дополучит миллиарды долларов, главное, что у ПР будет богатый спонор на выборы. Член Партии Регионов - Фирташ - практически хочет сделать Украину банкротом. Это и есть рай, обещанный ПР народу Украины? (У Тимошенко были подозрения, что Ющенко также получает откаты от "Росукренерго" из-за того, что он "крышевал" эту компанию в обмен на лояльность Партии Регионов. Видимо, этими подозрениями Тимошенко поделилась с Путиным и Медведевым, которые сегодня заявляют о "коррумпированном" руководстве Украины в связи с газовым посредником) |
|
| |
|
Нужно ли поддерживать автопром и другие неэффективные отрасли во время кризиса, когда у правительства может не хватить денег на пособия по безработице? __________ Вчера Верховная Рада приняла во втором чтении закон, согласно которому ввозная пошлины на автомобли увеличится до 23%. Что на самом деле представляет собой украинский автопром? "Украинский автопром – бизнес с очень низкой добавленной стоимость. Грубо говоря, он не способен с нуля из куска металла создать автомобиль. А прикручивание колес не является высокотехнологичным ноу–хау. Поэтому, все, что делают сегодняшние владельцы украинского автопрома – это лоббируют отмену налогов для себя и повышение пошлин для других автомобилей. Это и есть их основной заработок: часть тех налогов, которые они сэкономили, и часть тех пошлин, которые потребитель вынужден переплачивать за импортные автомобили" (из интервью К. Григоришина Украинском правде). 20 декабря в интервью "Эхо Москвы" А.Илларионов объяснил почему не нужно поддерживать российский автопром во время кризиса. Сказанное в полной мере относится и к украинскому автопрому: "У нас в 1991 году вся страна .. работала на предприятиях, которые .. выпускали продукцию неконкурентоспособную. Тем не менее, за эти 17-18 лет на многих предприятиях, во многих отраслях люди научились зарабатывать, люди научились производить продукцию, которая пользуется спросом и у нас в стране, и за рубежом. Не во всех отраслях. Одной из отраслей, которой это не удалось, является автомобильная промышленность. Поэтому в данном случае поддержка конкретной отрасли означает лишь использование заработанных средств в других отраслях, эффективными компаниями, компаниями, которые производят добавленную стоимость, опять в ту же самую черную дыру, которая за эти 18 лет так и не научились производить автомобили. Поддержка каких-либо отраслей экономики - автомобили, металлургия, машиностроение, текстильная, легкая - является по существу, абсолютно неверной, порочной. Если вы хотите поддерживать кого-то - я не думаю, что по этому поводу есть споры - но уж если вы решили кого-то поддерживать, то надо поддерживать людей. Если люди оказались в тяжелом положении - если это пенсионеры, если это инвалиды. Если люди оказались без работы, то в течение какого-то срока, какого-то времени люди без работы могут получать поддержку, но люди, а не компании, которые будут использовать этих людей и производить продукцию, которая не пользуется спросом. Вот те цифры, которые мы сейчас назвали, - 25-25% для российских отраслей - о чем свидетельствуют? Они свидетельствуют о том, что эта продукция не пользуется спросом, на нее нет платежеспособного спроса. А вы говорите, что надо поддерживать эти отрасли - чтобы эти отрасли производили продукцию, на которую нет спроса. Зачем? То есть это означает выкидывать эти .. миллиарды долларов просто на ветер. И поэтому любое ответственное правительство должно думать не о том, чтобы создавать красивые проекты по поддержке тех или иных отраслей, которые производят ненужную продукцию, не пользующуюся сегодня спросом, и вкладывать туда миллиарды и десятки миллиардов долларов, а думать о тех людях, которые сегодня оказались за бортом, и думать о том, как можно и нужно помочь именно этим людям сегодня. Я еще раз говорю о том, что масштабы кризиса, которые переживает сегодня российская экономика, не имеют себе равных по крайней мере в течение последних 19 лет. Если можно сохранить рабочие места, которые производят продукцию, пользующуюся спросом - кто же возражает? Но в таком случае ни нас, ни правительство это не должно интересовать, потому что люди работают в компаниях, зарабатывают деньги и, честно говоря, нас не спрашивают и правильно делают, что ни нас не спрашивают, ни правительство - они зарабатывают деньги. Но когда это заканчивается, тогда возникают те ограниченные финансовые ресурсы, те ограниченные экономические ресурсы, которые находятся в распоряжении, как принято говорить, общества, которые находятся под контролем правительства. Как они могут быть использованы? Если они начинают использоваться по поддержке узких отраслей, узких компаний именно тех лоббистов, кто имеет доступ в Кремль, кто имеет доступ к правительству, то тогда это называется не ’поддержка людей’, это называется поддержка конкретных граждан, которые являются представителями этих компаний - вот кого поддерживают. Мне не кажется, что это люди самые бедные, самые несчастные, те люди, кто не может позаботиться о себе. Поддержка других людей, людей, которые оказываются в таких условиях, за бортом, за порогом предприятий, это совсем другое дело. Но это означает, что надо поддерживать не эти компании, которые и с экономической точки зрения, с социальной точки зрения, с моральной точки зрения являются абсолютно порочными, а надо поддерживать тех людей... Уж если кого поддерживать, то тех людей, кто остался без работы." Суммируем сказанное. Поддерживая умирающие компании, правительства вместо того чтобы заплатить 500 тыс. уволенным работникам, будут платить 5 млрд. компаниям, чтобы те не увольняли их, а тратили 5 млрд. не только на зарплату работников, но и на материалы, электроэнергию, аренду помещений, большие зарплаты менеджеров, а также производя продукцию, которую никто не хочет покупать. В США большинство экспертов высказывалось за банкротство американского автопрома. Но даже выделив 17 млрд. дол. помощи, США выставили требования к автопрому: до марта должна быть проведена масштабная реструктуризация (сокращения и оптимизация, включая требование, чтобы 2 или все 3 компании слились в одну). В Украине Васадзе (владелец "Укравто") и Порошенко (владелец корпорации "Богдан") еще в мае вопреки требованиям ВТО пролоббировали повышение пошлин на импортные автомобили в Верховной Раде. После того как это решение ветировал Президент, решили увеличить акцизы вместо пошлин. Сегодня, пользуясь ширмой кризиса, парламент снова повышает пошлины на ввоз автомобилей. При этом никаких требований об увеличении эффективности украинского автопрома не выдвигает. Это значит, что обедневшие украинцы будут платить деньги не только на зарплату тех нескольких тысяч рабочих украинских заводов автопрома, но и на прибыль Порошенко и Васадзе. При этом украинский автопром так и останется неэффективным и нежизнеспособным. |
|
| |
|
За п’ять місяців 2008 року інфляція в Україні – 14,6%. За мірками розвинутих країн, інфляція понад 5% на рік вважається надмірною, а 10-відсоткова свідчить про економічну кризу. Звичайно велика частина вини за таку високу інфляцію – на Нацбанку, який запізно і лише на 4% ревальвував гривню (я про це писав тут) та продовжує «вкидати гривню» на валютному ринку (на минулому тижні було вкинуто рекордну кількість гривні). Інші причини - підвищення світових цін на харчі і нафту та реальна боротьба української митниці з контробандою, яка призвела до того, що багатьом вітчизняним імпортерам, мабуть, в перше в житті довелося сплачувати мито. Але значна частина провини – на Юлії Тимошенко, яка знову показує гарне знання адміністративної оруди та погане розуміння економіки. Студент-першокурсник економічного факультету знає, що одночасне збільшення витрат бюджету на різні соціальні потреби (таким чином, різке збільшення ВІДСОТКУ таких витрат у витратах бюджету) неминуче призведе до підвищення інфляції. Так, виплати заощаджень Ощадбанку можна було проводити за рахунок зростання доходів бюджету. Але в цьому разі пенсії та зарплати треба було підвищувати пізніше! Наприклад, можна було «чергувати» ці виплати: виплачувати заощадження у 1-му кварталі, а підвищення зарплат та пенсій робити у 2-му, в 3-му - знову виплати тощо. Популізм корисний "у обмеженій кількості": сьогодні ж Тимошенко однією рукою гроші "видає", а іншою (через інфляцію) – "забирає". Обіцянка ж прем’єрки підвищити стипендії ВСІМ студентам – це вже, вибачте, взагалі якийсь збочений популізм: адже студенти майже не ходять на вибори! Насправді стипендії студентам давно пора відмінити, як це роблять сьогодні центральноєвропейські країни. Держава має допомагати тільки слабким. США та Німеччина мають тільки платну освіту, хоч є світовими економічними лідерами (відповідно – найбільша економіка та найбільший експортер). До речі, лідерами вони є не в останню чергу тому, що маючи тільки платну освіту, привчають своїх громадян працювати змолоду (звичайно, щоб українські студенти могли підробляти, треба навести лад в університетах, заборонивши здачу приміщень в оренду, через брак яких студенти змушені ходити на одну "пару" вранці, а на другу – вдень чи ввечері, що унеможливлює підробітки). Далі. Прем’єр слушно згадувала завелику маржу українських супермаркетів як фактор інфляції. Щоб її зменшити, а не говорити про неї, необхідно спростити входження нових супермаркетів на ринок, зменшивши кількість різних дозволів та ліцензій. Шведська меблева мережа "Ikea" нещодавно заявила, що їй легше було отримати землю в Москві, ніж в Києві, де вона її так досі і не отримала. Так, Юлія Тимошенко бореться з корупцією більше, ніж інші українські уряди: протидіє контрабанді, може чесно продати завод. Але цього замало. Чому Юрій Луценко ловить хабарників тільки в Алушті? У Києві їх – в тисячі разів більше, починаючи від дрібних чиновників дозвільних органів. А як щодо суддів, які відпускають на свободу вбивць пішоходів? І скільки ще чекати на обіцяне перевиховання "найкращих у світі кучмістів" з БЮТ, які дерибанять землю у певних областях? Найгірше ж те, що прем’єрка не розуміє важливості такого антиінфляційного фактору як інвестиції. Державні інвестиції, відкладаючи споживання на майбутнє, зменшують теперішній попит на товари першого вжитку (і таким чином зменшують інфляцію). При цьому вони збільшують майбутні доходи громадян у кілька разів більше ніж інвестовано грошей сьогодні. Гарний приклад – приватизація Криворожсталі. Де гроші від неї? – "Проїли" і навіть не відчули. А якби їх вклали, наприклад, в розвиток авіабудівної промисловості України, що потребує величезних інвестицій, то результат довгі роки відчувало б багато людей (і ті, хто там працює, і ті, хто зміг би продавати їм більше різного краму, коли виробництво того краму зросло би в майбутньому разом із поступовим зростанням попиту, не призводячи до різкого зростання цін). Що українська промисловість може запропонувати глобалізованому світу після вступу в СОТ? Іноземні довідники пишуть: "Основні галузі промисловості України – металургія та авіабудування". А що ми пропонуватимемо, якщо українське авіабудування помре? За рахунок чого будуть жити наші діти? Хоч мене і обурювало нахабне втручання Ющенка у призупинення приватизації, але мушу з ним погодитись: гроші від приватизації не можна використовувати на виплати заощаджень чи підвищення зарплат! Так, Юля – "комсомолка, активістка та просто гарна людина": вона хоче підвищити доходи простих людей, а її працьовитість та красномовство не йде ні в яке порівняння з президентськими. Саме через це на торішніх виборах до Верховної Ради я і голосував за БЮТ. Проте виглядає, що Юлія Тимошенко – поганий економіст. Можливо, виборці не помітили цього за її першої каденції тому, що вона виконувала тоді програму економіста Ющенка, а тепер – свою. В будь-якому разі, якщо Юлія Тимошенко не зробить необхідних висновків, то висновки зроблять виборці. ___________ P.S. Негативні наслідки популізму Тимошенко – не тільки інфляція. Згадаймо, як не дуже давно Юлія Володимирівна вимагала не підвищувати тарифи на комунальні послуги у Києві. Черновецький виявився її гарним учнем і не підвищував також плату на проїзд у транспорті та ввів доплати до зарплат і пенсій. В результаті Черновецький залишився мером, а комунальне господарство і транспорт Києва (крім закупленого на кредити ЄБРР) – в жалюгідному стані. А про можливі наслідки недостатніх інвестицій в армію не хочеться й думати, бо "хто не хоче годувати свою армію, годує чужу". Хочеться тільки спитати: "Юліє Володимирівно, Ви хочете інвестувати у свою армію чи у чужу?" |
|
| |
|
|
|
| |
|
В пам'ять дітей, що не дочекалися Св.Миколая Україна визнала геноцидом Голодомор, під час якого загинуло щонайменше 2 мільйона дітей. А як щодо іншого злочину колективізації – антигуманного експерименту щодо дітей-сиріт? А чи всі доживали до 18 років? Ще 60 років тому Джон Боулбі описав наслідки «шпиталізму»: сироти-немовляти, які отримували досить їжі, тепле місце для сну та чисті підгузники, але яких рідко обнімали та брали на руки, ПОВНІСТЮ втрачали інтерес до життя: переставали їсти, гулятися і навіть виглядати з ліжечок. А у 1945 р. Рене Спітц описав відокремлених у тримісячному віці від матері дітей, які 5-6 місяців прожили у бездоганних з медичного погляду яслах, але майже ізольовані та позбавлені людських зв’язків. 70% з них померло, у решти - загальне погіршення розвитку, застій у набиранні ваги та зросту, емоційне вираження звелось до мовчання, рухові та поведінкові аномалії. Легендарний приклад: в XIII столiтті імператор Фрідрих II вирішив з’ясувати, яка «природня» мова людини - латина чи грецька. Відібравши 6 немовлят, він наказав годувальницям не казати ані слова в їх присутності, сподіваючись, що діти заговорять «одвічною» мовою. Але всі немовлята зачахли та померли. Останні дослідження Вірджинії Сатір підтверджують: дитину необхідно обнімати 4 рази на день для виживання, а для гарного самопочуття та розвитку – 8 разів. Інакше - емоційні проблеми, відхилення поведінки та нервово-психічні захворювання. Лікар Рибчонок оглянув велику кількість дітей у дитбудинках Росії: «Якщо діти жили з батьками навіть 2 роки, вони дуже відрізняються. Вони не виглядають як інтернатські діти. Їх любили. Навіть дитина з сім’ї алкоголиків маленького зросту та ваги, яка звідала погане поводження, виглядає інакше. Діти, які з народження живуть в дитбудинку, особливі… в них немає навичок спілкування, вони не так добре ростуть, деякі не вписуються в таблицю зросту.» Згідно досліджень навіть сильне відставання у розвитку діти можуть надолужити за умови всиновлення. Іноді зникають фізичні хвороби. Але в СРСР всиновлення не заохочувалося. Тому сироти з дитинства - жертви шпиталізму, - які виживали, як правило отримували діагноз «олігофренія легкого ступеню»[1], який перекреслював їхнє майбутнє. Найгірше система обходилася з дітьми, що мали серйозні фізичні чи розумові вади. Залізна завіса зберегла у громадян СРСР погляди 1940-х років, коли в багатьох країнах панували євгеніко-фашистські ідеї. Громадяни СРСР вважали, що дітям з вадами краще померти. І держава виконувала таке «замолення». І досі це робить. Спочатку відсталі медики-варвари радять батькам кидати таких дітей. Далі їх поміщують у ліжечка з високими боковинами, де вони постійно дивляться в стелю. Їм дають їжу, міняють пелюшки, однак в них немає можливості спілкування з людьми, які б до них уважно поставились. Їх не стимулюють ні фізично, ні психічно, не спонукають ходити і взагалі рухатись. Часто тримають без одягу, щоб легше доглядати. Ніколи не виносять на вулицю, бо на 13 дітей - 1 непрофесійна санітарка з мізерною зарплатнею. В результаті 9-річна дитина може важити 6,5 кг і не вміти ходити, а 12-річна виглядає як 3-4-річна. В типовому дитбудинку щороку помирає 10% «лежачих» дітей.
Попри думку, що «тільки в СНД є соціальне сирітство» (коли безвідповідальні батьки кидають дітей), батьки відмовляються від дітей і в США. Але там завдяки гуманній системі така дитина часто народжується в присутності прийомних батьків, які відразу забирають її до своєї сім’ї. І бідність ні до чого, позаяк до 1917 р. та у 1943-1945 рр. (коли дозволили всиновлення) всі сироти знаходили сім’ю. Сьогодні в голодній Африці немає стільки немовлят-сиріт, як в бувших соцкраїнах! Справа в системі «дитбудинок-інтернат», яка забирає у дітей право на сім’ю, привчивши до думки, що «держава сама може попіклуватися про сиріт». В усіх країнах є прийомні будинки, куди дитина потрапляє до моменту всиновлення. Але вона там перебуває дні, а не роки, як в інтернатах радянського типу. Стовп, на якому досі тримається антигуманна радянська система – принцип «півроку недогляду» для позбавлення батьківських прав. Через нього сьогодні всиновити можна тільки чверть українських сиріт. Інші, живучи без батьків в інтернатах, належать їм, як раби. «Батьки» можуть цинічно раз на півроку відвідувати дитину в інтернаті (щоб не втратити батьківські права і «одноразову допомогу»), і дитина проведе там все життя. На додаток Україна заборонила всиновлення дітей до 2-місячного віку. «Якщо раніше відмова від дитини завірялася лише лікарями, то зараз потрібна згода матері на всиновлення, завірена нотаріусом. Як правило, кидають дітей нарко- та алкозалежні мами, а також так звані транзитні — де їхала, там народила і втекла. Хто з них через два місяці повернеться до лікарні, прийде до нотаріуса та заплатить 70 гривен за оформлення згоди? Тому лікарі змушені відправляти дитину на тимчасове утримання в інтернат (письмово просить про це роділля). Тільки через 6 місяців можна складати акт про те, що батьки за дитиною не доглядають. Потім поки суд — ще пару місяців. Потім поки поставлять на первісний облік. В підсумку статус сироти малюк отримує, коли йому вже аж рік.» — Л. Волинець, ВГО "Служба захисту дітей". За цей рік половина дітей, що потребують операцію, помирають, хоча всиновлювачі на немовлят - у чергах! Вітчизняні «реформатори», маючи радянське мислення, не розуміють, що якщо Україна не хоче брати участь в антигуманному радянському експерименті, необхідно скасувати принцип «півроку недогляду» та «часткову відмову» (коли дитина віддається в інтернат, але батьківські права залишаються). Мати мусить вирішувати «так» чи «ні», і під час рішення малюк має бути або з нею, або в іншій сім’ї. За необхідності держава має оплачувати нотаріуса. Відразу після покидання батьками (чи їх втрати) малюк має потрапляти до потенційного всиновлювача чи тимчасового опікуна (документи яких готові [2]), як це є у нормальних країнах. В пологовому будинку чи дитбудинку малюк мусить бути не більше кількох годин чи днів! Всі процедури оформлення дитини мають проходити поки дитина - у всиновлювача або опікуна. Всі спеціалісти давно погодились, що до старших дітей слід відмінити «пріоритет національних всиновлювачів» (коли дитина чекає в дитбудинку додаткові півроку, доки її НЕ всиновлять національні всиновлювачі перед тим, як мають право всиновлювати іноземці), адже 80% національних всиновлювачів цікавляться дітьми до півроку. Рішення про попереднє розміщення дітей мали б приймати професійні соцпрацівники, повноцінна мережа яких мусить замінити рудимент «мілітаристської» держави – мережу дільничних міліціонерів, гібрид соцпрацівника та міліціонера, що не вирішує сімейних проблем, а тільки веде статистику.
Якщо Україна не хоче бути варварською державою, де батьки кидають дітей з вадами: 1. має бути кримінальна відповідальність медперсоналу за поради кидати дітей (такі поради – другий стовп радянської системи), за недостовірну інформацію на кшталт «про дитину краще попіклуються в дитбудинку», за встановлення у пологовому будинку «попереднього діагнозу» розумової відсталості. Міжнародні організації давно рекомендували заборонити «попередні» діагнози «розумова відсталість» новонародженим та дітям молодшого віку, бо часто через помилковий діагноз (іноді на основі зовнішнього огляду батьків!) здорову дитину віддавали у дитбудинок для відсталих, і за кілька років вона справді відставала. Гуманно відмінити і діагностику синдрому Дауна у пологовому будинку – основну причину покидання таких дітей.
2. держава має інтегрувати людей з особливими потребами у суспільство. Більшість дітей з фізичними та розумовими вадами мають навчатися в звичайних школах[3], адже саме так вони краще розвиваються. При цьому «нормальні» діти бачать світ багатогранним і виростають відповідальними громадянами. Діти з вадами – не «погана випадковість генів»[4], а необхідність для морального розвитку суспільства. Вони будуть народжуватись завжди: після знищення фашистською Німеччиною всіх психічно хворих та людей з фізичними вадами через кілька років після війни їх кількість відновилась! На жаль сьогодні національні всиновлювачі цікавляться тільки абсолютно здоровими дітьми (а судді позбавляють дітей з вадами останньої надії отримати сім’ю, вимагачи 10 тисяч доларів хабаря від іспанців та італійців, які готові їх всиновити).
3. допомога за догляд дітей із спеціальними потребами має підвищитися в рази (без принизливої процедури «отримання» інвалідності). Вона мусить бути більшою, ніж дорослим, адже дитина має вирости, її треба вчити, їй потрібен постійний догляд - вона дитина! Де взяти гроші? Не витрачати на псевдосоцдопомогу. Через популізм урядів «чорнобильські пільги» – досі у третини областей України, а студенти, які і так навчаються безкоштовно, отримують стипендію (в той час, як багаті США та Німеччина взагалі не надають безкоштовної вищої освіти). Депутати, маючи величезну зарплатню та пенсію, отримують «одноразову допомогу» - безкоштовні квартири. І яка диво-місія залишилась після політреформи у Секретаріату (одного з кількох органів Президента), що він «з’їдає» більше, ніж уся Верховна Рада? Держава, що не допомагає слабким, а допомагає сильним, є варварською. На останніх виборах головні партії змагались за підвищення допомоги при народженні 2-ї та 3-ї дитини. А чи треба стимулювати бебі-бум в країні, де 103 000 сиріт – непотрібних, зайвих, надлишковонароджених? Юлія Володимирівна, Вас обрали прем’єром в день, коли ввечері батьки кладуть подарунки від святого Миколая дітям. Та не всім. Далеко не всім. _____________________________[1] «остаточний діагноз» розумової відсталості ліпили на основі попереднього «діагнозу» пологового будинку, а також одноразового обслідування у 4-річному віці медико-соціально експертною комісією, коли 4-річна дитина стоїть перед великою кількістю незнайомих дорослих і відповідає на питання, які іноді зовсім не підходять для дитини, що не має досвіду життя за межами інтернату. Такі комісії не зважають чи відставання є насідком «шпиталізму» чи дійсно є характеристикою дитини. |
|
| |
|
Сліпі не хочуть прозріти
|
|
